Час.

- Я подарую йому час. Бо якщо він лазитиме, де захоче, то й до мене добереться - в абсолют, а за батька не признає. 
Керівник проекту задоволено потирав думки об числа і поглядав на замів і помічників, які з'юрмилися над образом і чекали наступних дій керівника. Щось перший (перший зам.) сьогодні не відкриває доступу до думок. Якби відкрив - о подивувався б моїй останній ідеї-витівці. Зазвичай зам. закривав доступ, коли щось активно доопрацьовував у проекті. Так роботи ж завершені - що він затіяв зараз? Перший завжди якось кумедно обходився з доступом: то закриє, то відкриє, глянь - а на місці думок - лише сміття із цифр. "Ну, певно ж, щось ховає" - подумовував часом незадоволено керівник проекту, та він вибачав своєму найкращому вихованцю і учню всі його витівки, бо коли той починав працювати, то навіть елементарні частинки подвоювалися, а то й потроювались. "Як він це робить"? - дивувався керівник винаходам і ходу думок першого, та захоплення його талантом значно переважало цікавість, а що ж той приховує.
- Ну добре, дітки - дивіться, сказав керівник - і направив всіх проектантів силою розуму прямісінько у точку відліку. Всі розгублено заметушилися, забігали. - О, відчули вже мою вигадку - мій час.
- Що це батьку, що це - лопотіли і перемішувалися їхні думки.
- Це, дітки, час, з цієї миті я вводжу таку нову координату, а оце-о - точка відліку.
- Як це - час, як це - точка відліку? - не могли допетрати проектанти. І лише перший - о! - який талант - подивися прямо в очі керівнику і подумав йому:
 - То ти, батьку, даєш оцьому образу відчуття твого духу? Не занадто щедро для звичайнісінького експериментального зразка?
- Якби ж то звичайнісінького - я вже відчуваю, що мій перехід від нуля до безмежності завершується. Простір знову перестає бути моїм, а він, - керівник з приязню вказав на образ, - хіба він не заслуговує хоча б трішки відчути безмежність, як її відчуваю я?
Думки зама застрибали, закрутилися, то закриваючись то відкриваючись, а в очах першого керівник проекту вперше прочитав заздрість і злість.
- Ти навіть мені не дав відчути зміну простору, а оцьому недолугому образу, навіть не запитавшись в мене, твого першого помічника, - тут перший якось незграбно, але вороже засичав числами - йому ти даєш навіть більше, аніж мені?
І не встиг керівник потрусити думками у відповідь, як гульк - перший зам вже опинився над  самісіньким образом прямісінько у точці відліку і звідтіля з погордою блиснув очима у бік керівника. Та зразу ж його погляд знітився і погас в ньому вогонь:
- Які ж ви схожі з ним, - і, вмикнувши всі думки, аж енергія з нього поперла, стиха додав: - -То ти захотів в ньому повторити самого себе?
Енергія в ньому несамовито вирувала, аж булькала хаосом випадкових чисел.
- Та не зразу, не зразу ж, а лише з часом, я того і час цей для нього вигадав - подумав керівник першому заму, та його нова вигадка вже запрацювала,  і поки ця думка долетіла до точки відліку, де над образом розтринькувався перший зам, той з розпачу і образи розлетівся хмарами елементарних частинок.
- Ну куди ж ти дурнику, - куди - скільки ж тобі тепер часу знадобиться, аби зібратися докупи.
І звідусіль, бо той тепер був і срізь, і завжди, долетів шурхіт ображених думок:
- Тепер це - мій образ, я над ним працював не менше твого.  Я тепер з ним скрізь і завжди, аж до повернення в нуль.
- Яке повернення в нуль, дурнику, повертаються ж тільки з безмежності?
- От-от - а я де по-твоєму, батьку?
- Ет, - подумав сам собі керівник, - дурне-дурне, та ще й не хитре - так і не навчилося увесь простір відрізняти від нескінченності. Добре, що хоч ліпив образ з себе, а не з цього випужанця.
А з усього простору зашурхотів єхидний смішок:
- Ти думаєш тільки ти ліпив і тільки з тебе?
- Мабуть-що, і ти доклався добряче, синку, та нової координати - часу - я дав йому  добряче - розбереться - де - що,  чиє, і нащо. А тобі думаю таке: - Ось ти скізь і завжди, то чого ж не доберешся до нескінченності, а він, - керівник доторкнувся до матеріальної складової образу з елементарних частинок, запустив час і задоволено відчув гуркіт першого удару його серця - він добереться.
- Ой-ой-ой - добереться. Це ти так думаєш. А що думає він, ти знаєш?
- Та нічого він ще не думає, рано йому ще. А може, і не додумається. Та як тільки-но зробить відкриття закладених мною навіть ще  на етапі передпроектної пропозиції реперні точки буття - то може й досягене нескінченності.
З усього простору долинула лише недолуга пауза поміж різними думками.
- От-от - мовчиш. А реперні точки буття, синку - це аксіоми взаємозв'язку і взаємопроникнення часу і простору. - Стаття перша розділу першого тому першого книги буття. Згадай - може, ще й передумаєш мутить воду скрізь і завжди, замість прагнути нескінченності.
А просебе додумав:
- Діти, діти - не слухаються батька. Як він тепер повернеться до батька нескінченності, окрім як в кінці часу? Ну, поживемо - побачимо. Часу - вдосталь.