Подорож східною Туреччиною - Арарат.
Продовжимо подорож. Головне із-за чого ми сюди приїхали, так принаймні спочатку нам здавалося, - гора Арарат. Отож -дивимось далі.Частина 2.
Сходження на Арарат.
В гарну погоду, безхмарну, у Догубаязіті Арарат видно майже звідусіль.
З вікна готулю "Ісфахан", де ми з приємністю мешкали, видно гору.
А це - вигляд через об'єктив з фокусною віддаллю в 400 мм.
Арарат на тлі турецьких воїнів. У Курдистанні їм треба бути пильними, особливо - під Араратом.
Ще один вигляд на Арарат - просто тинялися вулицями, повертаємо голову: ага - він.
Та пора рухатися не поглядом через об'єктив фотокамери, а своїми ногами - обходити здоровенне вулканічне каміння, переступати й наступати на камінці й сніг.
І ось ми вже в першому таборі на висоті 3000 м. Тут - зима.
А це - погляд вниз на місто Догубаязіт і на все, що знизу, з висоти цього ж першого табору.
Рухаємося далі і помічаємо наступний табір, вже на висоті біля 3500 м.
І ось - другий табір - хенд мейд, бо для захисту від пронизливого вітру треба будувати сніжні стінки.
.
Відпочиваємо від трудів праведних.
Вершина.
Погляд з гори в бік Ірану.
Такий вигляд Туреччини з гори Арарат. Вони, турки, до речі, цю назву не визнають. Кажуть - Агрі-Даг. Отак-от.